Коли я був маленький,від дорослих чув мов:"Не спіши дорослішати,адже коли виростеш,шляху назад не буде.А хотіти знову опинитись дитиною будеш!"А я ж нікого не слухав,і хотів вже швидше подорослішати,ну в принципі,як і всі діти.Але сьогодні,наривши своє дитяче барахло,я не стримав сльози.Адже так хочеться повернутись у ті часі,і хоч на день побути ше дитиною.Як згадаєш цих "бабульок",котрі продавали жуйки,фішки і насіння,аж мурашки по шкірі.Згадати ці всі мультики,які ми бігли дивитись зі школи,не зважаючи на будь-які червоні кольори світлофору.А скільки прикольних ніштяків длля нас було?Палички з сюрпризами,всякі картки з фішками,іграшки файні.Жуйки з наліпками і "татухами",які я любив на себе наліпляти і уявляти немов я бандос.І от усвідомлюючи,що ми так швидко повиростали,якось не по собі,адже ше вчора нас бабусі кликали з вікна іти їсти,а сьогодні половина з нас має дітей,або одружилися/вийшли заміж.Згадати наше бурхливе дитинство,це вам не Титаник подивитись,тут сліз з мурашками на тілі буде більше.Так от,до чого я веду цю промову: Не спішіть бути дорослими!!!Адже поки в нас живе дитина,світ яскравий,кожен день!Амінь
